Курси юних підприєців. Прелюдія

Ця маленька історія насправді, хоч і зовсім невеличка, лише про незначний епізод, але я зараз переконаний, що вона про все моє життя. Якби не вона – то геть нічого не було б. Взагалі нічого. Тобто було б, але зовсім все по іншому…

Складно в це повірити, але описані нижче події розгортались в 1992 році. В далекому вже 92… В ті часи ще не всі розуміли що сталося. Із усима нами, із Союзом, з Україною, з усим… Я вже точно не пригадаю чому, але мене з якогось дива перемкнуло і я знайшов в Палаці піонерів курси, умовно, «молодих підприємців». Це був проект такої організації – Junior Achievement. На цих курсах було три фахи: власне, підприємництво, здебільшого «Економікс» (уявіть, я його пройшов ще у 8му класі), англійська мова (це було реально дуже круто і корисно) і комп’ютерна техніка (схоже, здебільшого заради цього туди я і потрапив).

Самому мені було трохи лячно туди ходити… Різні підліткові комплекси. До речі, про них теж було б цікаво написати якісь спогади. Ну от. Тому я вмовив свого приятеля ходити зі мною. Він, до речі, сильно впирався. Але йому, вочевидь, кортіло спілкування із такими «ботанами»-авантюристами, якими ми зрештою і були. Коротше, вмовив.

Цікавих пару нюансів. Перед заняттями, так повелось, я заїжджав за ним, а він жив кілька зупинок міським трамваєм від мене, і потім ми їхали до Палацу. Я чомусь любив заходити до нього в гості. Мабуть тому, що квартира його батьків була у, не частій в ті часи, новобудові, а квартира, де жив я, була – комунальною, при чому в будинку, якому було трохи за сто років. Ну так от, коли я до нього заходив, ми трохи дивились популярні тоді мультики “Медведі Гаммі” і “Дива на віражах”. Не дивуйтесь, що досить грубі підлітки залипали тоді на дитячі мульти. Нам після Союзу це все було дуже цікаво! І от мені, власне, добре запам’яталась реклама Хонди, що крутили в перервах між мультиками. Це були моделі Сівік і Аккорд. Картинки реклами збереглись в пам’яті до сих пір. Цікаво, хто були ті, на кого була розрахована ця реклама?

Ще запам’яталось, як мого приятеля оштрафували за проїзд без квитка в трамваї, по дорозі до Палацу. У мене, наприклад, був шкільний квиток. Навіть не знаю чому, але я завжди купував сезонні проїзні квитки, хоча контролю в ті часи було дуже мало і квитки купувало, як на мене, досить мало народу. І я серед тих дивних. Але коли заходив контроль, то касу збирали вони пристойну. Так от, мій приятель дуже гнівався і емоційно сприймав цей факт, вважаючи, що школяри не мають платити за проїзд, оскільки вони не заробляють. Ледь вдалось пояснити йому, що мають, оскільки в них є батьки.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

 

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.