Дивні дівчата: «секса нє будєт!»

Засумовали за Сашом? Я знову тут і продовжуй розповідати казочки про своє життя-буття. Цього разу знов про дівок. Ну, а що ще мене цікавить? 😊 Тема дуже прикольна – дивні дівчата. І про них ми поговоримо зо кілька разів.

Номер один в цьому списку ось такий випадок. Цю дівулю я знаю вже троха часу. Ну, ми приятелювали часами, але не так, шоб якось особливо. Просто колєги, та й по тому. Ще за часів, коли я був не один.

Власне, вона ніколи мене не приваблювала. Навіть навпаки. Якось, ну геть не мого смаку, якщо говорити про візуальне представлення особи. Ще й характер… Як би це м’яко… Створений Всесвітом навмисно, щоб було чим робити моє життя не таким приємним. Ніби навмисно. Саме для цього. Коротше, ви ж розумієте, що навіть теоретично шансів – повний нуль. Я мовчу ще й про наші ментальні сутички, але то вже по тому.

Отже, якось настав такий період, що ми якось більш-менш пару разів зустрілись на філіжанку. Туди-сюди, спілкування. А мені так це було потрібно – період такий. Потрібно було якесь спілкування, щоб не лише робота-робота-робота-ліжко-робота і так далі. Отже я був радий чомусь такому легкому простому і ненапружному. Ось воно й було.

Вона розповідала про свою роботу, якісь особисті подробиці, часто хвалилась якимось матеріальним, вона це дуже любить… Вочевидь, це її турбує. А мо, навіть це її спосіб самовираження, отримування задоволення – я не фахівець, правда. Обговорювали спільних знайомих, шось розповідав я. Про роботу, шось трохи про особисте, напевно… Ну як це буває – теревені, кожен хоче виговорити наболіле, почути думку зі сторони, шось таке.

І все б нічо, але одного разу…

Вона була якась дивна. Загадкова. Ну якась така припухла томність була. В образі, в мові, жестах… Шось було. Ми, як вже це було пару разів, пішли кудись. Це був третій чи четвертий наш такий похід за розмовами. І ось десь ближче до кінця розмови… Може в цей момент я жартував, що повезу її додоми, та так втомлюсь, шо лишусь (хтозна чи жартував я, але, думаю, такого взагалі не було) на ніч… Так от в цей момент вона так по-шпигунські, але покровительськи, з дуже серйозним видом авторитетно ставить все на свої місця: мовля, «Олександре (насправді, мене звати Саша), ти там не подумай, а я фрау дуже конкретна і серйозна, так от, не варто навіть тобі (тобто мені) ні на шо сподіватись». Я: «???». Вона: «так, от так. А то мріє хлопець (знов я?), сподівається, мо на гречку запрошує, шампунським поє, а по факту – кіна не буде. Тож, молодий юначе, на душевну близкість і не сподівайтесь», – каже вона.

Ось так вона мені і об’явила. Конкретно взяла та й сказала. Якшо чесно, тепер-то я вже готовий до такого перебігу історії і знав би шо сказать. Але ж тоді я був ще юний і геть не досвідчений, та й почав собі виправдовуватись, мовляв: «та шо я, я ж нічо, я ж просто так, я ж зовсім навіть нічо і ніяк».

Хоча це й було відомо від початку, як я її побачив і «полюбив» із самого першого погляду.

Але ж не тоді, коли тобі такі цікаві заяви заявляють.

Оце я собі зара пишу і думаю. А ж малось на увазі, напевно, шо душевная близкість – це ж не то саме, шо й тілесна? Мо, малось на увазі – «погнали до ліжка, а потім все й забудемо?».

А я й не вкурив? Але ж ми з вами вже знаємо, що, якщо би я навіть і вкурив, то навряд чи би спокусивсі.

Мораль ж цієї історії дуже проста. Я в шоці, друзі, від такої тотальної самовпевненості, мовля, «якщо легінь мене куди запросив, то я такая нєрєальная каралєва, шо наіть він мене не достоїн». Суржик для підсилення ефекту. Але це так кумедно і весело було, давай їй Боже здоров’я на довгії роки.

Цілую, обіймаю 🙂

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

 

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.