Холодні часи

Якось на початку 2015 року, наприкінці зими, у Відні стались трохи засильні морози. Якщо я вірно пам’ятаю, вночі було близько -15, хоча може й ще нижче. В ті часи я вдягав три светри, троє штанів, шапку і варив каву. В одному із журналів є навіть фотка тих буремних часів – там я виглядаю мов баварський фермер. До речі важив я тоді 101 кілограм, вибачаюсь за подробиці.

Потім схуд зі 101 до 82, але зараз знов 97, нехай йому грець

Мабуть передчував холоднечу і обріс жиром.

В той саме час я переїхав до нової квартири, бо на старій контракт вже вийшов. Оскільки на старій квартирі ми жили без сплати так званого кауціону (застава в розмірі 2-3 місячних оренди), то за нову мені довелось цей кауціон шукати. Квартира коштувала 425 єврів на місяць, тож близько 1500 австрійських єврів довелось вилучити із обороту.

Так сталось, що лютий був дуже лютий. Морози були цілий місяць. Цілий місяць. Тому на каву заходило дедалі менше народу. Але вибору в мене не було – гроші потрібні були конче. Просто дуже. На день тоді я мав менше 100 єврів каси. А в особливі морози навіть 20-30 єврів. Але кожен євро – то євро.

При цьому з опалення в мене була чахленька 150-ватна батарея. Яка не допомагала, та й не могла. Тож грівся від машини і кави. В Фенстері навіть з вуст йшла пара – так було холодно.

Коли я лишав машину на ніч – кожного разу тремтів аби температура не впала нижче 0. Найнижча температура зранку, всередині приміщення, була плюс 3,8 за Цельсієм. Саме тоді я прийняв рішення зачинити Фенстер на день, бо каса якраз склала 25 єврів чи щось таке і холоди не відпускали. Тож я повісив на Віконечко табличку, мовляв, вибачайте, але повернусь завтра, бо сьогодні вріжу дуба.

Цікаво, що в той день мені людей із 10 телефонувало і жалілося, чому я зачинився, бо ж вони таки по каву прийшли. Саме тоді я вирішив, що буду працювати завжди і кожного дня. Щоб мої постійні відвідувачі ніколи не відчували розпачу зачиненої кав’ярні.

Але все ж таки моя “холодна” відпустка розтягнулась на три дні – так довго тримався мороз. І вийшов я знову лише 1 березня. Коли вже трохи почалась відлига.

Всі ці три дні я був дома, висипався, лежав і карав себе за те, що відвідувачі без кави, а я без грошей.

Без грошей. Того місяця, коли я сплатив всі обов’язкові платежі, у мене лишалось трохи більше 1000 євро на рахунку. Це саме той НЗ, який я собі запланував, як недорканий запас для переїзду назад до України, у випадку подібних проблем.

Власне, цей випадок настав. У мене не було грошей ні на оренду квартири, ні на оренду кав’ярні, взагалі ні на що. Лише на оренду авто для переїзду до Батьківщини. От і все. Історія добігала свого фіналу.

Саме такі думки у мене вирували в ті дні. І я вже планував, як і що я буду робити для організації переїзду. Водночас, мені зовсім не вірилось, що саме так все й буде. Була якась переконаність і впевненість, що все буде гаразд. Що прийде весна і я зможу втриматись і працювати далі. Вірив в це, хоча вже й готувався до поразки.

Аж раптом відбулась дивна подія. Мій орендодавець запропонував обміняти два місяці оренди на мої послуги по програмуванню і адмініструванню його (насправді – її) веб-сайту. Я аж ледь не вицибнув із свого тіла. Насправді, це було диво. Справжнє диво. Слід зауважити, що ще того ж року я все одно сплатив за ці два місяці. Але вже коли була геть інша ситуація.

Ну і от. Із НЗ я заплатив за квартиру й інші дрібниці за березень і настав березень. Весна мене врятувала. Справді. З’ясувалось, що я був в найнижчій точці в фінансову плані до цих пір. Після падіння сталося зростання. Відчуття схожі на банджо-джампінг, тільки набагато довші і виразніші.

Я часто згадую ці часи. Як острах аби такого більше не повторювалось. Як одну із тих тонких граней (а їх ще буде), після якої Фенстеру б вже не було. Як самовихваляння перед самим собою – мовляв, ось що мені довелось пережити. В тому числі, не без цього. І це справді допомагає. Дає мотивацію швидко-швидко йти від таких ситуацій далі, і цінувати все те, що є. Це одна із тих ледь помітних темних фарб, яка зрештою стала дуже світлою, з яких і складається наш Фенстер. І наш успіх.

До речі, саме в цей час до Фенстеру доєдналась і Валентина. Але це вже геть інша історія

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *