Зачинена Шафа

Шафа або Шранк (Schrank – Schrnk) – це другий заклад, який я створив у Відні. Йшов другий рік Kaffee von Sascha. На той момент мені здавалось, що мої розміри значно більші, ніж розміри моєї кав’ярні і я маю рости.

Одночасно мій одногрупник по юридичному (з Києва) задумав перебиратись до Відня і в численних дискусіях він “повірив” у мою тодішню ідею – “кава плюс випічка”, на реалізацію якої потрібно біля 70 000 єврів і 50-100 м2 площі. Він навіть планував таких 5-10 штук відкрити.

Вже в той час думка про те, що має бути кава і тільки кава починала набирати у мене обрисів і її варіація з випічкою була логічним “гібридним” розвитком.

Все просто. У Відні, як і в цілій Австрії, дуже розвинені мережі локальних невеличких “пекарень”. Насправді, вони нічого не печуть, а лише розігрівають глибоко заморожену випічку. Тим не менше зранку туди шикуються черги. І такий заклад, якщо додати високоякісної смачної кави, міг би стати неймовірно успішним саме тому, що в тих пекарнях про каву жодної уяви.

Ну от. Коротше, ми почали шукати приміщення і готуватись. В процесі постійних обговорень, формат закладу змінювався і вже туди додались сніданки, пиво і всіляке інше. Дехто боявся ризиків, що не буде їжі і до закладу не прийдуть люди, і гроші не заробляться, бла бла бла. Острахи ці абсолютно зайві, тому що, зрештою, Шафа та зачинилась за пару років назавжди. І насичене “їжне” меню від цього зовсім не врятувало.

Наскільки я хотів здійснити той другий крок до більших проектів, настільки ж я осліп і не бачив що насправді, я віддаляюсь від нього. Бістро, чи то кажуал ресторан – це геть не моя тема.

Але тим не менше. Під час роботи над Шафою, ми продали Kaffee von Sascha. Крім того, що я сумував за своєю кав’ярнею, мене тішило те, що я міг зосередитись над новим проектом. Міг. Але на щастя цього не сталось. Без драми не обійшлось.

Під час гострої дискусії на рахунок майбутнього Шафи, яка на той час вже кілька тижнів працювала, а я заразом із нею, в силу обставин непереборного характеру (не мого, а обставин), я вийшов у вхідні двері і більше не повернувся. На щастя. Тому, що на мене чекали геть інакші двері. Точніше – Вікно 🙂

Близько року тривав цей період Шафи. Півроку відбувалась його активна фаза, під час якої було знайдено приміщення, оформлена вся необхідна документація, проведені переоздоблювальні роботи, комплектація, пошук персоналу і таке інше. Досить швидко, по міркам Відня.

До часу, як я вийшов у двері Шафи, я пропрацював там баристою кілька тижнів і кількість відвідувачів в форматі “майже без їжі” постійно зростала. Я підсвідомо скорочував все, що стосується їжі кожного разу, аж до моменту, коли я звільнив кухара. Власне, формально з цього почалась та дискусія.

Тим не менше, Шафа мала статись. Без неї нічого не було б далі. Шафа була останнім кроком моєї історії “до Фенстера”. Останнім, але необхідним. Тому цей випуск завершує розділ “Прелюдія” і в наступному ми перейдемо вже до того, заради чого ви це все читаєте.

Справа в тім, що під час пошуку приміщення для Шафи, ми переглядали безліч варіантів, серед яких була одна цікава локація. Це був сувенірний магазин однієї моєї знайомої. Дуже атмосферне приміщення, але Шафа туди не заїхала (би), навіть якби й дуже хотіла. Причин кілька, але зараз це не важливо.

Я за кавою, а що сталось далі – буде далі 🙂

Дивіться цей випуск також на YouTube

1 Коментар

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *